Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком нанизані на срібну нитку життя будні нашої школи. Скільки дитячих очей бачили її віконця, скільки дитячих голосочків чули її стіни… вона як добра матінка-голубка збирала щороку під своє тепле крило своїх пташенят-вихованців. Навчала, любила, виховувала, благословляла в далекі світи. Багато років минуло з дня заснування школи: низько освітлювані кімнати перетворились на світлі та просторі класи, довгі дерев’яні лави та столи замінили сучасні шкільні меблі, одну книгу на весь клас – перемінили ілюстровані підручники, сучасні технічні засоби, комп’ютери.

Незмінними був і залишається той факт, що Чортомлицька школа існує, і що її вихованці – це її слава і гордість. І як би далеко вони не були, в своїх думках і спогадах вони завжди поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи з пам’яті не зітерти споришеву стежку в прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою пролягла до незабутньої Чортомлицької школи.

Спочатку у 1944 році, після звільнення від німецьких окупантів, була відкрита маленька школа по вул. Островського біля овочевої бази.

Директором був Пащенко Михайло Прохорович. У школі було всього чотири класи. Його дружина була вчителькою, вони вдвох навчали дітей. Навчались у дві зміни. Потім приїхала з Західної України Ліщук Марія Савеліївна.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни Малу Клавдію Павлівну визвали до Нікопольського РОНО та доручили організувати більш сучасну школу. У кожному класі навчалось по 10 – 12 учнів. На подвір’ї проводились уроки фізкультури. Будинок школи мав всього дві кімнати та малесеньку вчительську, де стояв один стіл. Опалення було пічне, використовували запаси курая. Техпрацівницею була Кондратенко Уляна Іванівна. Крім того вона ще готувала їжу для дітей-сиріт та дітей з багатодітних сімей. Гроші виділяв колгосп. Готувала вдома, а під час обіду приносила харчі до школи. В основному суп та каша. Біля школи посадили садочок. У кожній кімнаті навчались два класи разом, а згодом перейшли до навчання у дві зміни. Підручників було мало, чорнильниці, ручки з пером. Іноді писали на паперових мішках. Учениця школи Полоз Неля Феоктистівна згадує, що влаштовували свята, була новорічна ялинка. Комсомольців селища призначали вожатими, вони допомагали випускати стінні газети, збирати макулатуру, металобрухт, кололи та складали дрова. Першими вожатими були Соболевська Раїса Макарівна та Коляда Марія Іванівна.

Другим директором став Чабаненко Григорій Митрофанович. Школу було закрито в 1954р. тому, що стала непридатною до навчання. Початкову школу було переведено у станційний будинок, де зараз розташовані квиткові каси. Директором залишався Григорій Митрофанович, але незабаром його перевели на посаду директора СШ № 1, а його місце зайняла Міщенко Тетяна Леонтіївна.

Згодом вона перейшла за станом здоров’я до міської школи №3. Чортомлицька школа стала восьмирічною, а директором обрано Харченко Олексія Юрійовича, вчителя історії.

У класах було вже по 20 – 25 учнів. Збільшилась кількість вчителів. Навчались у дві зміни. Початкова школа навчалась зранку, а середня о 13⁰⁰. Перед школою стояв вагончик, де готували їсти. Діти їли за кошти батьків. Дітям з бідних сімей, сиротам та з багатодітних сімей давали безкоштовно молоко та булочки за рахунок управління освіти. Підручників не вистачало.

Працювали вчителі:

Мала Клавдія Павлівна – хімія, біологія;

Печений Михайло Григорович – українська мова, німецька мова;

Печена Ніна Андріївна – початкова школа;

Дробот Станіслав Іванович – математика;

Черненко Олександр Кирилович – географія, малювання;

Корнута Ліна Михайлівна – українська мова;

Матюк Валентина Кирилівна – початкова школа;

Полоз Неля Феоктистівна – англійська мова;

Ткаченко Катерина Федорівна – старша вожата.

Згодом почали готувати проектну документацію, складати кошторис та обирати місце для нової школи. Бажано, щоб вона була у центрі селища, неподалік від автобусної зупинки. Місце було вдало обрано. У 1970р. відкрито восьмирічну школу у новому двохповерховому будинку, який СМУ №3 побудувало за 1,5 року. Влітку перенесли все майно. За парти сіло 427 учнів. Було висаджено біля закладу 250 дерев, які взяли у міскому питомнику. Рози, 55 кущів, подарував батько учениці Мироненко Віри, який працював в автобазі. Директором залишався Харченко О.Ю. Шефи ЖДЦ допомагали у благоустрії. Білили школу, допомагали будувати котельню на вугіллі, встановлювати лінгафонний кабінет англійської мови, облаштовували спортзал, їдальню, кінобудку.

У 1971р. була переведена школа з Перевізьких Хуторів. Директором став Косенко Федір Федотович, який пробув на посаді до 1998р. прийшли нові вчителі: Ул'янова Тамара Павлівна, Мальована Алла Григорівна, Сова Софія Павлівна, Федоренко Антон Павлович, Косенко Валентина Трохимівна, Пелєвіна Валентина Іванівна, Кравченко Галина Степанівна, Гордовська Тетяна Семенівна, Ліщук Марія Савеліївна. Дітей було близько 450, навчались у 2 зміни, в паралелі було по 2 класи. Кожного року учні з вчителями їздили на екскурсії, побували у Севастополі, Асканії-Новій, Києві, Бресті, Волгограді, Краснодоні. Робили у колгоспі, збирали металобрухт, активно діяла піонерська організація. Вожатою була Промітна Надія Дмитрівна, яка організувала щорічне проведення см отру строя та пісні.

Стадіон облаштовував вчитель фізкультури Осипенко Анатолій Васильович, який почав працювати у школі з 1980 року.

Заступником директора працювала Шерстюк Варвара Олександрівна, Галушко Валентина Олексіївна. Пришкільні ділянки оформляла Ващенко Зоя Леонідівна.

Пізніше прийшли молоді вчителі: Сосідка Валентина Іванівна, Мірошниченко Тетяна Володимирівна, Лічна Тамара Вікторівна. З ними прийшли працювати Домарецька Тамара Єреміївна, Біла Валентина Федорівна.

У 1985р. влаштувались Чирва Лариса Дмитрівна, Перепелка Тетяна Олександрівна, Черевченко Любов Юріївна, а з 1993р. Кива Валентина Пилипівна, з 2001р. Чернишов Володимир Ілліч.

У 1998 році школу очолив Шульга Сергій Миколайович. У 2003р. директором стала Мішкова Людмила Віталіївна. Починаючи з 2007р. роботу директором у Чортомлицькій неповній середній загальноосвітній школі розпочала Непомнєща Оксана Григорівна.